“За фінішною лінією – не кінець, а тільки початок!”
До побачення, 11 клас!
Доброго дня, 5-А!
Поради батькам
Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є –
на наших дітей. А вони так потребують уваги!
Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?
Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки.
Мені було так добре!
Порада 1
Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись
почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».
Порада 2
Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен»,
«треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх
навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.
Порада З
Будьте в міру вимогливими:
•виправляйте;
•реагуйте на недоліки;
•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і
«не побачити».
Порада 4
Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де
переважають уїдливі насмішки на кшталт:
- Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!
- Не плямкай!
- Як ти їси, дивитись гидко!
- А хто за тебе «дякую» скаже!
Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а
легко прикладом».
То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне
життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих
дій».
Порада 5
Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності
у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:
•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.
•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.
Порада 6
Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.
Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо
вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно
недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його
господарями».
Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і
навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.
«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві —
то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то
він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть
дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не
очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного
педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати
його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього
зазначеного вище.
Порада 7
Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в
народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка
мати, така й дитина».
Порада 8
Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості
юнака.
У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті
продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків
такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось
чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»
Сім'я Шумейко
Саме батьки — найперші вихователі — мають найбільший, найсильніший вплив на своїх дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний наступний вихователь виявляє на дитину менший вплив, ніж попередній. Батьки є тими попередніми по відношенню до останніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, — яким самою природою надано перевагу. З перших днів народження, коли дитина ще безпомічна і потребує елементарного догляду, вона засвоює батьківські інтонації, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, навчається слухати й чути, відгукується на ласку, цінує красу. Не знімається відповідальність за виховання і не знижується потреба в сімейному вихованні і в наступні (юнацькі, підліткові) роки, роки змужніння. Тому забезпечення ефективності сімейного виховання, його змістового й організаційного аспектів є вічною і надзвичайно відповідальною проблемою людства.
ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї
1.Сприятливий мікроклімат у родині.2.Спільна діяльність членів сім’ї.
3.Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.
4.Спільний життєвий світогляд.
5.Оптимістичні настрої родини.
6.Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).
7.Шанування членів родини, повага до старших.
8.Бережливе ставлення до природи.
9.Активна участь дітей у сімейному житті.
10.Відсутність насилля в родині.
11.Збереження родинних традицій і звичаїв.
12.Відбір телепередач, інтернет-сайтів.
13.Любов до читання, створення родинної бібліотеки.
Підлітковий вік
У ранньому підлітковому віці (від 10 до 14 років) центральними питаннями є питання незалежності й усвідомлення себе, інтерес до власного тіла, інтерес до однолітків, їхніх цінностей і моделей поведінки, зменшується інтерес до світу дорослих. Власні цінності протиставляються цінностям родини. Підліток у цьому віці занурений у себе, зростає кількість конфліктів із приводу школи, роботи вдома, вибору друзів. У підлітка з'являється прагнення бути в групі, з'являються «герої», підліток центрується на сьогоденні, стає егоцентриком. Підліток стає більше замкнутим або сором’язливим, іноді від сором'язливості й непевності в собі з'являється деяка розв'язність у поведінці. Іноді з'являється відчуття власної невразливості, прагнення перевірити себе, що приводить до поведінки, що тяжіє з ризиком. Більшість підлітків страждає від того, що їх ніхто не розуміє.
Середній підлітковий вік (15-17 років) характеризується незрілістю суджень, імпульсивністю при сильному бажанні приймати власні рішення, наполягти на своєму. Великий вплив референтної групи, підсилюється заклопотаність своєю фізичною привабливістю для протилежної статті. У цей період підліток більшою мірою усвідомлює взаємозв'язок між вчинками у сьогоденні та їхніми наслідками.
Пізній підлітковий вік пов'язаний із все більшим усвідомленням себе, самовизначенням у майбутній професії, підліток знову здатний прислухатися до думки батьків, будуються довгострокові й короткострокові плани на майбутнє. Підліток багато в чому незалежний і здатний функціонувати самостійно.
Підліткові проблеми, що стоять перед ними, здаються надзвичайно важливими, інший раз застрашливими. Коло проблем включає розрив з батьками , відкриття негативного відношення до них, усвідомлення себе, індивідуалізацію, відносини з іншими, любов і багато чого іншого. Підлітковому віку властиві сильні коливання емоційного стану, небажання приймати на себе серйозні зобов'язання, відчуття, що суспільство їх не розуміє й не приймає.
До психолога звертаються підлітки, чий емоційний розвиток і життєвий досвід нетипові й відношення до суспільства нереалістичні. Ще одну групу тих, хто потребує допомоги й підтримки психолога становлять підлітки, які були травмовані у ранньому віці й такі, чиї потреби й бажання можуть бути непослідовні, а зовні можуть виражатися в стані психозу. Підтримка потрібна й тим підліткам, які мають досить цілісну особистість, але при цьому в них є страх зіткнення з життям і суспільством. Вони хотіли б, щоб суспільство (батьки, школа й т.д.) були іншими.
Нормальною й майже універсальною технікою адаптації підлітків до соціуму є звернення за підтримкою до однолітків. Стан підлітків характеризується внутрішньою потребою нарцистичної підтримки й визнання, потребою послабити залежність і підсвідомий еротичний зв'язок з одним з батьків для того, щоб підготувати себе до незалежності й зрілої любові. Не відчуваючи себе сформованою особистістю, підліток віддає перевагу безпеці групи жаху залишитися наодинці із самим собою. Оскільки в школі й інституті підлітки виявляються разом удалині від батьків, об'єднані статусом меншостей, між ними формуються зв'язки підвищеної інтенсивності. Можна говорити, що підліток який не має друзів або підліток, що надає перевагу компанії дорослих, можливо, має емоційні проблеми.
Підлітки схильні до міркування й монологів або ж замикають у мовчанні. Підлітки часто доходять до краю при вираженні якого-небудь почуття, або, навпаки, у спробі уникнути внутрішньої боротьби й занепокоєння, викликаних прихильністю до батьків, підліток вихлюпує свої почуття в лютій ненависті.
Особливий стиль взаємодії підлітків, а також їх явне прагнення до компанії своїх однолітків, робить встановлення з ними контакту й терапевтичних відносин більше важким завданням, чим встановлення контактів з дітьми. Психолог повинен вірити в доброту й порядність підлітка й уміти позитивно реагувати на його поведінку. Такт - необхідна складова в роботі з підлітком, тому що через нарцистичну вразливість підлітка до нього потрібен обережний підхід. Залишаючись тактовним, не можна забувати про твердість і необхідність вирішувати хворобливі питання. Підліток кидає виклик традиціям і тому психолог повинен уміти визначати границі своїх можливостей і компетенції, приймати на себе відповідальність. Необхідно створити в підлітка відчуття незалежності й автономії й визнати, що іноді підліток не може відповідати за свої вчинки через пригніченість почуттям провини, гніву або інших екстремальних емоцій. Основна мета психологічної роботи з підлітком - допомогти виробити й закріпити стратегії нормальної поведінки й уміння самостійно пізнати почуття власної значимості й компетентності, без страху думати про труднощі майбутнього життя. Оскільки підліток егоїстичний у своїх бажаннях і вчинках, роботу варто планувати так, щоб він одержував від неї задоволення.
Розходження статусу психолога й підлітка вимагає від психолога особливого зусилля по встановленню й підтримці відносин співробітництва. Підлітка із самого початку варто познайомити з поняттями «установлення границь» і «конфіденційність». Із самого початку варто сказати підліткові, що все, що відбувається на заняттях строго конфіденційно, крім тих випадків, коли психолог вважає його потенційно небезпечним для нього самого й навколишніх. При виникненні подібної ситуації психолог спочатку доводить до відома підлітка й обговорює з ним плани оптимального розвитку подій.
Не існує єдиної думки про те, чи треба психологові, що працює з підлітком, зустрічатися з його батьками. Проте, за рідкісними винятками, батьків варто залучати на стадії формулювання проблеми й доводити до відома про плани роботи з підлітком. Підліток може вирішити, що конфіденційність порушена, особливо якщо важкі взаємини з батьками й стали причиною проблем підлітка, і, на його думку, усі, хто спілкується з ними, не може зрозуміти його самого. Тому зустріч із батьками може відбутися до зустрічі з підлітком.
Буває доцільно сказати відразу підліткові про необхідність спільної зустрічі з батьками, підкресливши при цьому питання конфіденційності, що до перш ніж сказати що-небудь його батькам, ви порадитеся з ним. При цьому виникає завдання підтримки батьківського авторитету, ієрархії родини й збереження довірливих відносин із самим підлітком. Підліткові треба допомогти навчитися виражати свої почуття й думки про батьків, іноді психолог виражає ці почуття за нього.
Бути мудрими батьками...
Бути мудрими батьками для підлітка завжди було складно. Більшість підлітків бунтують і повстають, принаймні іноді, незалежно від розсудливості батьків. Але перше і найважливіше - підліткам необхідно (і вони хочуть цього), щоб батьки ними керували і навіть встановлювали строгі правила, як би вони не виступали проти. Їх гордість не дозволить їм відкрито визнати таку потребу, але в глибині душі вони завжди думають: «Хотілося б, щоб батьки встановили для мене точні правила, як роблять батьки моїх друзів». Виховання підлітка - нелегке завдання. Але багато батьків чомусь вважають, що це твердження ніяк не належать до них, поки ... не зіткнутися з проблемою лицем до лиця. У підлітковий період слід бути особливо уважними до підростаючої людини і до вибору методів її виховання. Ось, поради батькам підлітків: Головне у ваших взаєминах з дитиною – взаєморозуміння. Щоб його встановити, ви повинні проявляти ініціативу і не таїти образ. Не слід одразу ж виконувати будь які забаганки дитини, але й постійно уникати вимог дитини теж не варто. Якщо ви не можете або не вважаєте за потрібне виконати бажання сина чи доньки, потрібно пояснити - чому. І взагалі, більше розмовляйте зі своїми дітьми, розповідайте про свою роботу, обговорюйте з ними їхні справи, знайте їх інтереси і турботи, друзів і вчителів. Діти повинні відчувати, що ви їх любите, що в будь-якій ситуації вони можуть розраховувати на ваш пораду і допомогу, і не боятися глузування або зневаги. Підтримуйте впевненість дітей у собі, у своїх силах, у тому, що навіть за певних недоліків (які є у кожного) у них є свої незаперечні достоїнства. Стратегія батьків - сформувати у дитини позицію впевненості: «Все залежить від мене, в мені - причина невдач чи успіхів. Я можу домогтися багато чого і все змінити, якщо зміню себе ». Дивуйте - запам'ятається! Той, хто виробляє несподіване і сильнее враження, стає цікавим і авторитетним. Що приваблює дитину в дорослому? Сила - але не насильство. Знання - згадайте, наприклад, одвічні «чому?» у малюків. На яку їх частку ви зуміли зрозуміло і повно відповісти? Розум - саме в підлітковому віці з'являється можливість його оцінити. Привертають увагу також вміння - тато вміє кататися на лижах, лагодити телевізор, водити машину, а мама малює, готує смачні пиріжки, розповідає казки ... Зовнішній вигляд - його в більшій мірі цінують дівчата. Життя батьків, їх звички, погляди роблять набагато більший вплив на дитину, ніж довгі повчальні бесіди. Ви хочете, щоб ваша дитина була міцною і здоровою? Тоді навчиться самі і навчіть дитину основам знань про свій організм, про способи збереження і зміцнення здоров'я. Це зовсім не означає, що ви повинні освоїти арсенал лікаря та призначення різних ліків. Головне - навчити організм справлятися з навантаженнями, насамперед фізичними, тому що вони тренують не тільки м'язи, але і всі життєво важливі системи. Звичайно, фізичні та будь-які інші навантаження повинні відповідати віковим можливостям дитини. До речі, тільки фізичні вправи, в тому числі і на уроках фізкультури, можуть пом'якшити шкоду від багатогодинного сидіння за партою. Так що не поспішайте звільняти дитину від фізкультури. І абсолютно необхідно, щоб дитина розуміла: щастя без здоров'я не буває. Скільки часу в тиждень ви проводите зі своїми дітьми? За даними соціологічних опитувань, більшість дорослих у середньому присвячують дітям не більше 1,5 години на тиждень! Як у цей короткий проміжок вмістити розмови по душам, походи в театр і на природу, читання книг та інші спільні справи? Звичайно, це не вина, а біда більшості батьків, які змушені проводити на роботі весь день, щоб наповнити бюджет сім'ї. Але діти не повинні бути надані самі собі. Добре, якщо є бабусі і дідусі, здатні взяти на себе частину проблем виховання. А якщо їх немає? Обов'язково подумайте, чим займатиметься ваша дитина в години, вільні від навчання і приготування уроків. Спортивні секції (не забудьте самі поспілкуватися з тренером) не просто займуть час, а допоможуть зміцнити здоров'я і розвинуть рухові навички та вміння. У будинку дитячої творчості можна навчитися шити, будувати літаки, писати вірші. Нехай у дитини буде свобода вибору заняття, але вона повинна твердо знати: часу на неробство і нудьгу у неї немає. Бажання дорослих уникнути розмов з дітьми на деякі теми привчає їх до думки, що ці теми заборонені. Ухильна або викривлена інформація викликає у дітей необгрунтовану тривогу. І в той же час, не треба давати дітям ту інформацію, про яку вони не питають, з якою поки не можуть впоратися емоційно, яку не готові осмислити. Кращий варіант - дати прості і прямі відповіді на запитання дітей. Так що і самим батькам треба всебічно розвиватися - не тільки в області своєї спеціальності, але і в галузі політики, мистецтва, загальної культури, щоб бути для дітей прикладом моральності, носієм людських достоїнств і цінностей. Не оберігайте підлітків від сімейних проблем. Як психологічних (навіть якщо сталося нещастя, чиясь хвороба або відхід з життя, - це загартовує душу і робить її більш чуйною), так і матеріальних (це вчить знаходити вихід). Підлітку необхідні позитивні і негативні емоції. Для успішного розвитку дитини корисно зрідка відмовляти йому в чомусь, обмежувати його бажання, тим самим готуючи до подолання подібних ситуацій у майбутньому. Саме вміння справлятися з неприємностями допомагає підлітку сформуватися як особистості. Роль дорослої людини полягає насамперед у тому, щоб допомогти дитині стати дорослим, тобто навчити його протистояти дійсності, а не тікати від неї. Відгороджуючи дитину від реального світу, нехай навіть з самими благими намірами, батьки позбавляють її можливості придбати життєвий досвід, знайти свій шлях. Ніколи не брешіть дитині, навіть якщо це продиктовано кращими переконаннями і турботою про її спокій і благополуччя. Діти якимось невідомим чином відчувають брехню в будь-якій формі. А тому, хто обдурив раз-другий, довіри чекати вже не доводиться. Якщо ви вже встигли наробити помилок у вихованні, вам буде важче, ніж на початку шляху. Але якщо в своєму вихованці ви виявите хоча б крапельку хорошого і будете потім спиратися на це хороше в процесі виховання, то отримаєте ключ до душі дитини і досягнете гарних результатів. Такі прості і ємні поради вихователям можна зустріти в старовинних педагогічних посібниках. Мудрі педагоги наполегливо шукають навіть в погано вихованій людині ті позитивні якості, спираючись на які можна домогтися стійких успіхів у формуванні всіх інших. Якщо ви зрозуміли, що були не праві, нехтували думкою сина чи дочки у важливих для них питаннях, не бійтеся зізнатися в цьому спочатку собі, а потім і дитині. І постарайтеся не повторювати цієї помилки знову. Довіру втратити легко, а відновлювати її довго і важко. Вам здається, що ваша дитина вас ненавидить. Деяких батьків настільки ранить така поведінка дітей, що вони починають відповідати їм тим же. Це неправильно. Давши дитині зрозуміти, що ви любите її, незважаючи ні на що, ви швидше змусите її зм'якшитися і почати більше довіряти вам. У підлітковому віці діти починають оцінювати життя своїх батьків. Підлітки, особливо дівчатка, обговорюють поведінку, вчинки, зовнішній вигляд мам і тат, вчителів, знайомих, і постійно порівнюють. У якийсь момент результат цього зіставлення позначиться на ваших відносинах з сином або дочкою. Він може бути для вас як приємним, так і неприємним. Так що, якщо не хочете вдарити в бруд обличчям, починайте готуватися до цієї оцінки якомога раніше
КОНФЛІКТ З УЧИТЕЛЕМ
Я дуже добре розумію вчителів, тому що упродовж декількох років працювала лікарем.
Річ у тому, що, спілкуючись з учителями й лікарями, люди дуже часто втрачають «відчуття реальності». їм чомусь здається, що в педагогічному або медичному інституті за допомогою особливих заклинань звичайних людей перетворюють на суперроботів, які ніколи не помиляються, а потім ще дають їм на додачу ангельське терпіння, лагідність, доброту та всепрощення. Звісно, це не так.
І лікарі, і вчителі — звичайні люди, які здебільшого непогані, але далеко не ідеальні, а їхні професії пов'язані з високими психологічними навантаженнями, тому нам усім варто було б узяти за правило берегти їхні нерви. Це в наших же інтересах.
Час від часу трапляється так, що дитина вступає у конфлікт з учителем. І тут у нас, батьків, з'являється чудова можливість довести дитині, як саме доросла людина може залагодити подібний конфлікт. І спершу варто спробувати розглядати себе і вчителя не як непримиренних ворогів, які чекають тільки приводу, щоб вступити в сутичку, а як двох людей, які зустрінуться з проблемою і хочуть допомогти одне одному її розв'язати.
Як це краще зробити?
1. Дізнайтеся, якої думки дитина про конфлікт. Поспівчувайте їй: «Ти, напевно, був дуже ображений», «Ти, схоже, просто не знав що робити», «Ти, напевно, злякалася». Зверніть увагу — ви не кажете дитині, що вона повелася правильно або неправильно, ви говорите щось набагато важливіше — що вона потрапила в складну ситуацію і ви допоможете їй знайти з неї гідний вихід.
2. Вислухайте точку зору вчителя. Вислухайте її уважно та шанобливо. Подумайте, змогли б ви самі в подібній ситуації швидко прийняти правильне рішення (як правило, вчителям і лікарям доводиться приймати рішення дуже швидко).
3. Визнайте провину своєї дитини там, де вона дійсно винна: «Так, він учинив безглуздо, коли вийшов відповідати до дошки з набитим ротом», «Так, він не повинен був битися», «Так, моя дочка не повинна була розмовляти з вами таким тоном».
4. Сформулюйте, в чому, на вашу думку, дитина не винна: «Він повівся безглуздо, але він не хотів нікого образити», «Він уплутався в бійку, але, здається, його сусід по парті серйозно його „дістав"», «Моя дочка дуже прагне стримуватися, але сьогодні вона не виспалася і, можливо, тому зірвалася. Частково це моя провина — я вчора не уклала її вчасно».
Не шукайте виправдань — шукайте пояснень. Одній мамі чутливого, емоційного та творчо обдарованого хлопчика якось довелося почути від учительки таку претензію: «Ваша дитина часто плаче від образи, а хлопчики в сім років взагалі не повинні плакати». На це мама відповіла: «Мені здається, діти плачуть, щоб «гасити» стрес. Дорослі в цій ситуації зазвичай палять, п'ють або матюкаються. Хай вже краще плаче». Учителька з нею погодилася.
5. Запитайте у вчительки, що, на її думку, вам слід робити в цій ситуації. Якщо ви не можете з нею погодитися, ввічливо скажіть їй про це і поясніть, чому ви так вважаєте. Намагайтеся дійти взаєморозуміння.
6. Розкажіть дитині, яке рішення ви прийняли разом з учителькою, і запитайте, чи влаштовує воно її. Якщо ні, обговоріть ситуацію разом із дитиною та намагайтеся знайти прийнятний для всіх вихід. Скажіть їй, в чому, на вашу думку, вона винна, а в чому не винна, і поцікавтеся, чи згодна вона з такою оцінкою. Якщо дитина визнає свою провину, запитайте у неї, як вона могла б виправити ситуацію (вибачитися, відшкодувати завданого збитку, зробити щось хороше людині, яку образила). Поясніть дитині, що необхідно вибачатися, навіть якщо ти не хотів нічого поганого, а все сталося випадково. «Вибач, будь ласка, я випадково тебе штовхнув, я не хотів зробити тобі боляче, мені дуже шкода, що так вийшло». Іноді варто сказати дитині, що вчителька була не права, але її потрібно пробачити: «Так, вона не повинна була кричати на тебе. Але день добігав кінця, вона уже втомилася, а коли людина втомлюється, вона часто помиляється. З тобою таке теж трапляється, чи не правда?»
7. Запитайте у дитини, чи потрібна їй ваша підтримка під час розмови з учителем (або іншим учасником конфлікту) або вона намагатиметься все залагодити сама.
Може здатися, що я виступаю «за мир за всяку ціну».
Це не зовсім так. Так, я дійсно «за мир» між батьками і вчителем. Це перш за все на користь дитини. Але не за всяку ціну. Бувають ситуації, коли доводиться йти на конфлікт. Психологи радять «поставити межу» наперед, але якось дивно думати «наперед» про симпатичну та інтелігентну жінку: «Якщо вона назве мою дитину "сволотою", отже, час втрутитися». Тому візьміть на озброєння старовинне правило: ранок покаже.
Якщо вранці вас все ще трясе від обурення, а дитина категорично відмовляється йти до школи, отже, настав час діяти.
Немає коментарів:
Дописати коментар